Іванов Даун: стаття з ненаписаної енциклопедії української індустріяльної музики

Poмaʜ Πiщąлoɞ

Тоді, як сучасники з «Роботи Хо» не могли продемонструвати нічого крім своїх надмірно розбухлих амбіцій, а від зарозумілого гітарного конструктивізму «Біакорд» просто нудило, «Іванов даун» були єдиними, хто на початку 1990-х років зміг запропонувати живий та ориґінальний музичний експеримент. Клоуни з «ВВ» все ще загравали з натовпом і видавали з себе героїв юрби, одначе «Макет», лідер індустріяльної ґрупи, зробив те, на що так довго чекаєш від справжнього майстра — він повністю розірвав з псевдонародними фокусами та почав творити справжнє космополітичне мистецтво, що його могли би зробити і в Манчестері, і в Йокогамі, і в Сієтлі.

«Іванов даун» прийшли з Броварів, промислового міста-супутника Києва. Ніхто не знає напевне, звідкіля з’явилася назва гурту. Іванов — це типове російське прізвище, а додаток «даун», схоже,  натякає на певний психічний розлад, нездатність адекватно сприймати дійсність. Наприкінці 1980-х Олексій «Макет» Дігтяр тусувався з «Альтернативою», що в свої музиці рухалися стежкою нових романтиків. Аж ось ґрупа припинала своє існування, і він переключився на індустріяльну музику. Об’єднавши свої зусилля з Андрієм Саліховим (бас) і  Володимиром «Лимонадом» Федюшиним (барабани) він вирушив досліджувати невідомі області нових збуджуючих вібрацій. Дебютний виступ гурту на фестивалі «Йолкі-Палкі» у січні 1990 року привернув особливу увагу любителів андеґраунд-музики, і музиканти миттєво перетворилися на зірок. Протягом року склад реформувався та стабілізувався з такими учасниками: Саліхов (гітара), Ігор Вислоух (бас), Федюшин та Ігор Філкін (барабани) на чолі з «Макетом» (гітара, вокал): В середині 1990 року вийшов магнітоальбом “Esten-Kha”.

Черпаючи своє натхнення в Throbbing Gristle і Psychic TV, протягом періоду 1991—1993 «Іванов даун» запропонували серію шумних гітарних виступів, а пізніше «Макет» (автор більшости музичного та текстового матеріялу), розвиваючись, звернувся до електроніки та комп’ютерів. Треба зазначити, що в Україні «Іванов даун» були справжніми музичними дисидентами, творячи індустріяльну культуру в переважно селянській — за світосприйняттям — країні, що нею Україна була та лишається. Вони запропонували щось таке, що розум людей не міг абсорбувати, тому й популярність їх обмежувалась невеличкою кількістю справжніх прихильників.

Мені неодноразово довелося бачити «Іванов даун» на сцені. Пам’ятаю перший раз, коли я відвідав їхній виступ. Ввечері вони — разом з іншими експериментальними проєктами — грали в будинку культури ім. Корольова на околиці Києва. Район навкруги був спальним районом, де мешкали проли та низькооплачувані службовці. Це був 1991 рік, початок пост-радянської ери: люди думали, що вони знаходяться напередодні нового життя; без перебільшень можна сказати, що всі мали великі сподівання. Це було до руйнування ілюзій у середині 1990-х — до інфляції, економічної катастрофи, зубожіння, переходу до стану, що його американець Езра Паунд колись назвав «віком лихварства». Ще не було злості та втоми.

Шоу відкривав Олександр Нестеров, який виконав на сцені вправи для бас-гітари та синтезаторів. Звучало наче як ембіент, що його фаном я ніколи не був. Проте мені сподобалося, як він атакував гітару смичком та металевими кришками від коробок з-під кінострічки. Після нього «Біакорд» видали звичайний свій «набір» — імпровізаційні заготовки довкола трупу електричного джазу. Вони полишили враження, ніби пихаті дорослі вчили маленьких діточок музиці. «Іванов даун» своєю чергою почали з телевізора, встановленого посередині сцени, на якому транслювали «Макета», що заховався за лаштунками. Першим номером була напівакустична канцона. На сцені були всі члени гурту за винятком «Макета», що його замінив телевізор.

Чи не був то своєрідний символ промислового (індустріяльного) масового виробництва наших часів, коли все живе та всіх живих можна замінити? І замінити навіть не «другими примірниками», а образами? Так, навіть сама присутність музиканта є геть необов’язковою. Якщо глядачів (слухачів) і виконавці підчас видовищ часто розділяє певна відстань, якщо вони не можуть власне «відчувати» один одного, то не породжувала б заміна музикантів образами той самий ефект, що й перегляду кіно? Високоякісні, записані заздалегідь імітації можуть, здається, викликати ті самі відчуття, що й живий виступ — якщо, звісно, проєктувати їх на відстані. Ба більше, можна навіть передбачити якусь кількість сценаріїв (після ретельного вивчення поведінки натовпу на концертах), що дозволило би реорґанізовувати послідовність окремих номерів підчас такого аудіовізуального сеансу. Підлаштовував би «виступаючих» під настрій слухоглядачів і допомагав би їм реагувати на поведінку аудиторії окремий, прихований оператор.

Після того, як вони завершили канцону та прибрали телевізор, вони пригостили аудиторію своїми улюбленими ласощами з міського шуму. Постійних відвідувачів концертів, які протягом багатьох років звикли до орієнтованого на гіппі мурмотіння та «нової хвилі» з других рук, познайомили з новим баченням. «Макет» запропонував звукову доріжку до механічного апокаліпсису, маніфестацію чистої руйнівної енерґії. Він без жалю хлистав своїх слухачів звуками, що видобував зі своєї гітари. Недивно, що багато хто покинув залу до закінчення концерту. В паузах між піснями якийсь молодик переді мною волав до «Макета»: «Napalm Death давай! Napalm Death давай!» Це та нервова напруга, можливо, і призвели до того, що вразливий «Макет» втратив контроль. Концерт закінчився дуже швидко — «Макету» несподівано зупинився на середині четвертого номеру та покинув сцену.

Те, що я побачив і почув, настільки вразило мене, що гурт назавжди  завоював мою довіру; той концерт зробив мене прихильником «Іванов даун».

1990 та 1991 роки «Іванов даун» гастролювали — вони грали на «Повному гудбаї» в Києві, на «Індюках» в Москві та «Анти-СНІД рок-н-рол» у Твері. Крім тогг їх запрошував виступати польській рух «Солідарність». Одначе маю зазначити, що пізніші випадкові виступи гурту ставали дедалі менш цікавими — через відхилення у бік альтернативного мейнстріму. Десь у середині 1990-х «Макет» — слідом за «ВВ» та «Ер. Джазом» — поїхав до Франції в пошуках успіху та грошей. Про жоден значний успіх у тамтешній публіці відомостей немає. 1995 року казали, що він почав кар’єру ді-джея, рік вештався у Москві, навчаючись і практикуючись на місцевій сцені, потім повернувся до Києва. Він діджействував у кількох нічних клубах не без визнання, але обмеженого.

Нажаль той звук, який видобували з таким щільною насиченістю підчас живих виступів, рідко вдавалося відтворити повністю на студійних записах «Іванов даун». Через брак фінансових коштів та обмежений ринок професійної студійної апаратури виконаним у напівдомашніх умовах записам «Іванов даун», як і більшості українських музичних гуртів того часу, бракувало якости та продюсинґу. Касети, які є моїми найулюбленішими музичними документами ґрупи, є «Концерт у Болгарії» (під такою назвою представили мені цю презентація їхнього концертного потенціялу) й “Demo” (збірка електронних доробок і дивацтв).

Касета “Best Urban Technical Noises” є найбільш повним представництвом експериментальних штучок з 1991 року. У мене є копія з переліком пісень на ориґінальній «даунській» мові: літери нагадують дитячі малюнки або таємний шифр. «Макет» також співає кілька пісень на цій своїй «даунській» мові. Ґрупа у всій красі представлена у “Tua (Jazz)”, “Dawn”, “Tech-Von-Tech”.

“Demo” — це компіляція матеріялу, записаного переважно в період 1994—1995. Пісні “Programme” та “Never Again” з цієї компіляція я мав можливість послухати підчас епізодичного виступу гурту у київському Палаці Спорту 1996 року. Місцеві телевізійні канали транслювали відео для ще двох треків — “Walk Your Fish” і “Saratov” (або «Баяна»). Остання особливо цікава. Ще в школі «Макет» вчився грати на баяні, таким чином народні “Saratov I” та “Saratov II” на цій касеті звучать ніби спогади про минуле та протистоять сказаному вище про космополітичні настрої ансамблю. Ці версії танцювальної пісні визначають «Макета» як автора-лірика. Крім цього, “Demo” містить ранні твори, такі як “Nikogda Ne Smotri Mne V Glaza”, “Outch-Putch” і “Pipsa”.

На жаль, відсутність налагодженої індустрії тиражування і розвинутого музичного ринку, а також брак інтересу з богу широких слухацьких мас та продюсерів, не дозволили «Іванов даун» продовжити свої експерименти. Не заробили вони собі своїм мистецтвом і на життя. Сьогодні Олексій «Макет» є лідером гурту «Даунтаун».

Дискоґрафія

Esten-Kha
CS • 1990

Best Urban Technical Noises
CS • 1991

Live In Gdansk ’91
CS • 1991

ID/CD
CS • 1991

Live In Berlin
CS • 1995

DEMO
CS • 1996

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — №1, 2003.