Іван Франко і марксизм

franko

Олександр Хоменко

Як це не дивно, але і досьогодні ми не маємо більш-менш грунтовних і (а це найголовніше!) об’єктивних досліджень, присвячених проблематиці становлення та розвитку революційного марксистського руху в Україні, досліджень, які б бодай конспективно фіксували основні факти, події, явища, посутньо необхідні для осмислення вище поіменованої проблеми.

Тому закономірно, що інтерес Карла Маркса до украінських проблем був і постійним, і не поверховим: часто використовуваний нині в науковій і публіцистичній літературі термін «християнська козацька республіка» (йдеться про Запорозьку Січ) — це просто цитата з «Хронологічних виписок» Карла Маркса, небагатьом відомий також і той факт, що в його особистій бібліотеці зберігалася написана французькою мовою книга М.Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом» (1878) з численними помітками автора «Капіталу». У брошурі Драгоманова Карл Маркс відзначив ті місця, де йшлося про специфіку поезії Т.Шевченка, про першу політичну організацію в новій історії України — Кирило-Мефодіївське товариство. К.Маркс і Ф.Енгельс були особисто знайомі з визначним діячем українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст. Сергієм Подолинським — видавцем «Громади» М.Драгоманова, автором фактично першої у вітчизняній науці праці прпо розвиток суспільного виробництва «Ремесла й фабрики в Україні» (1880), в якій обгрунтовувалась ідея «власності виключно для робітників». Подолинський не лише сумлінно вистудіював величезний масив тогочасної соціалістичноі літератури, він також надіслав К.Марксу рукопис свого трактату «Праця людини та її стосунок до розподілу енергії в природі», який отримав загалом його схвальну оцінку.

До речі, варто відзначити, що в Україні цікавитись марксизмом посчали вже в кінці 60-х — на початку 70-х років XIX ст. (недаремно офіційна російська преса писала тоді про діячів старої «Київської громади», що вони в однійкишені носять твори «батька Тараса», а в другій — «Капітал» Карла Маркса), і першими популяризаторами марксизму в Російській імперії були саме украінські вчені: ще 1868 року на квартирі М.Драгоманова в Києві визначний тогочасний економіст М.Зібер читав реферат про «Капітал». Звідси випливає висновок, що М.Зібер та М.Драгоманов були знайомі з «Капіталом» ще до того, як вийшов з друкарського верстату (в Росії вперше цю працю було видруковано 1869 року). Тож цілком закономірно, що нова революційна теорія знаходила в Україні (як Східній, так і Західній) щораз більше щирих прихильників. У Галичині марксизм особлтвого поширення набуває саме в другій половині 70-х років. І зпричинено це було об’єктивними економічними закономірностями її розвитку: в до того часу майже суцільно аграрному краї, далекій і всіма забутій провінції імперії Габсбургів починає активно розвиватись промислове виробництво (нафтові промисли Дрогобича і Борислава), відбуваються процеси масової пролетаризації селян, які втрачають свою землю і стають або найманими робітниками на капіталістичних підприємствах, або взагалі емігрують до Канади. Бразилії, Аргентини у пошуках кращої долі (тут слід пригадати чудові новели «володаря дум селянських» В.Стефаника на цю тему). Щирий приятель Великого Каменяра, Михайло Коцюбинський у своєму есеї «Іван Франко» зауважує, що «на очах Франка відбувається важний соціальний процес. Процес росту капіталізму, побіди капіталу над працею. Коли перше, за панщини, експлуатації селянина була в стадії, так сказати, «натурального» хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гострої, смертельної боротьби. Капіталізм висовує вже свої пазури, вони ростуть і загострюються. На село йдуть походами нові експлуататори, опутують селянина довгами, забирають його хату, землю.

Вони захоплюють у свої руки промисли, ставлять фабрики, як павук павутиння, скрізь розтавляють свої сіті. Вчора хлібороб, хазяін, а сьогодні пролетар-селянин неминуче потрапляє в ті сіті і гине в нерівній боротьбі». Як знати, перше зацікавлення Франка робітничою проблематикою оприявнилося у формах суто художньо-естетичних: 1878 р. він починає друкувати свої прозові «образки з життя робітників» під назвою «Борислав». Важко навіть передати ту хвилю обурення в колах «читаючої галицької публіки», яку спричинила ця публікація. Числа журналу, в яких були видруковані «образки», передпрлатники відсилали до редакції з написами на кшталт: «Чи сказився?», «Не смійте мені присилати такої гидкої макулатури», «Возвращается обратным шагом к умалишенным». За Франком та його друзями міцно закріпилась репутація соціалістів. Того ж 1878 року Франка та цілу редакцію журналу «Друг» заарештовує австрійська влада. Відбувається перший в Галичині соціалістичний процес, в наслідок якого пистменник був ув’язнений на дев’ять місяців. Але це не зламало І.Франка, після виходу з в’язниці він разом з М.Павликом розпочинає видання місячнмка «Громадський друг» з яскравим соціалістичним ідейним забарвленням. В цей час Франко пильно студіює «Маніфест Комуністичної партіі» К.Маркса і Ф.Енгельса, «Анти-Дюрінг» Ф.Енгельса та перший том «Капіталу», пропагує ідеї марксизму в гуртках робітничоі самоосвіти, в статтях, які друкувалися на сторінках редагованої ним львівської робітничої газети «Праця». На початку 80-х років Франко також був одним із членів Робітничого комітету Львова. Усвідомлюючи необхідність широкої популяризації творів класиків марксизму, він перекладає українською мовою один із розділів «Анти-Дюрінга» та знаменитий 24-й розділ 1-го тому «Капіталу», в якому аналізується процес первісного нагромадження капіталу в результаті експропріації дрібних власників великими.

Не випадково, що у письменника в цей час виникає задум відтворити в художніх формах цих «лицарів первісного накопичення» (Карл Маркс) саме на бориславському матеріалі. Результатом реалізації цього задуму стала повість «Boa constrictor» (1878). 1880-го року побачила світ повість «На дні», в якій Франко показує образ «інтелігентного пролетарія» Андрія Темери, який і на самісінькому дні тогочасної «суспільності» віднаходить сили для збереження власної гідності, а 1881 року — перший в українській літературі роман про робітничий рух «Борислав сміється». У цьому творі письменник прагнув художньо проаналізувати не лише реальні факти тогочасного суспільного буття, а й осмислити його, буття, тенденції, показати дійсність в її революційному розвитку. «Нові люди», тобто робітничі активісти, організатори страйкової боротьби, що їх Франко змалював на сторінках свого роману (Бенедьо Синиця, Андрусь Басараб) ще не були на той час таким виразним явищем політичного життя, яким вони стали на початку XX ст., але письменник, за його словами, прагнув «представить в розвитку то, що тепер існує в зароді». Провідна ідея роману, ідея класової єдності робітників у боротьбі з капіталом, реалізується через ряд панорамних картин, центральною з яких є картина масового страйку бориславських «ріпників». І нехай ця перша спроба класового опору зазнала поразки (капіталістам вдалося викрасти касу робітничої взаємодопомоги), але цей досвід не був марним, він надихатиме трудящих на продовження боротьби.

Значущими у цьому контексті є слова одного з центральних героїв роману, в яких звучить впевненість у перемозі робітничої справи : «Се досі — то був тільки жарт, тепер нас чекає правдива, велика, гаряча битва! Борислав — то таки ми, робучі люди». 1887 року з’являється значуща для всього розвитку нової української літератури збірка І.Франка «З вершин і низин», зачинною поезією якої є, без сумніву, всесвітньовідомий «Гімн» («Вічний революціонер»). Цей твір, етапний для цілого Франкового покоління, твір, в якому з непереможною силою оптимізму утверджується впевненість у тому, що «Дух, наука, думка, воля — Не уступить пітьмі поля», що «розвидняющийся день» обов’язково здолає всі перешкоди, став своєрідною «поетичною програмою» соціалістичної революції. Саме в «Гімні» вперше в поетичному словнику української літератури вживається слово «революціонер».

Але Франкова поетична книга не обмежується одним цим твором, тут і чудовий поетичний цикл «Веснянки», і незрівнянні «Каменярі». У циклі «Думи пролетарія» вперше в національному письменстві виступає новий герой — свідомий борець за новий світ, за щастя трудящих. На жаль, з цензурних міркувань до збірки не потрапила Франкова поезія «Товаришам із тюрми», яка була написана ним на початку 1878-го року у львівській в’язниці. За публікацію цієї поезії, до речі, було конфісковано поліцією журнал «Громадський друг». Після цього вищеназваний твір поетові вдалося опублікувати лише в своїй збірці «Давнє і нове» (1911) під заголовком «На зорі соціалістичної пропаганди». Не залишився Каменяр осторонь і організованого партійного життя: 1890-го року І.Франко та М.Павлик створюють Радикальну українську партію (РУП), партію виразно соціалістичну та антиімперську.

Теоретичним обгрунтуванням програми галицьких радикалів була праця В.Будзиновського «Хлопська посілість у Галичині» (1894), в який автор стверджує, що соціальною базою майбутньої революції має стати галицьке селянство, яке майже нічим, на його думку, не відрізнялося від пролетаріату (щось подібне вже в 60-х роках нашого століття проголошував Че Гевара, який вважав, що в конкретно-історичних умовах Латинської Америки авангардом революції виступатиме бідне селянство, яке є носієм «пролетарської ідеології»). Варто відзначити і вкрай важливий факт: саме у середовищі цих «молодих радикалів» з’явилися люди (В’ячеслав Будзиновський, Юліан Бачинський та його книга «Україна irredenta»), які. Спираючись на положення марксистської теорії, вперше сформулювали постулат політичної самостійності України. Але найцікавіше те, що ця теза викликала різке заперечення у діячів старшого покоління (немарксистів, звичайно), політичним ідеалом для яких була лише обмежена автономія Західної України в складі Австрійської імперії. Тут, одначе, допитливий читач зможе звинуватити автора

цієї замітки в упередженості і зауважити: «А чому тут не наводяться також і ті негативні висловлювання Франка про марксистську теорію, що їх так часто передруковують у найрізноманітніших виданнях?»

Справді, нині надто багато спекуляцій на цій темі. Колишні ортодоксальні викладачі марксизму-ленінізму, які якнайшвидше змінили свою ідеологічну орієнтацію, акцентуючи увагу на окремих моментах у таких Франкових творах, як передмова до збірки «Мій Ізмарагд», статті «Поза межами можливого», «Що таке поступ» і т.ін., поспішають оголосити І.Франка «переконаним антимарксистом» (згідно з такою схибленою логікою, зважаючи на те, що в «Економічно-філософських рукописах 1844 року» дуже гостро скритиковано «грубий або первісний комунізм» з його системою усезагальної зрівнялівки і цілковитим заперечення свободи людини, «переконаним антимарксистом» слід назвати і Карла Маркса). Звичайно, тут можна послатися на те, що ці пізніші зміни в ідейно-світоглядній позиції І.Франка аж ніяк не перекреслюють усієї його попередньої діяльності (як, наприклад, «Гімн єдиному цареві» і «Гімн єдиній цариці» П.Куліша не можуть перекреслити його «Чорної ради»), але така «відмовка» не буде поясненням причин світоглядної еволюції письменника. Річ у тім, що на зламі XIX-XX столітть в загальносвітовому марксистському русі спостерігалися вкрай складні та неоднозначні процеси: серед теоретиків Другого Інтернаціаналу надзвичайно поширеною була гегелівська теорія про т.зв. історичні та неісторичні народи, що данину їй свого часу віддав навіть Ф.Енгельс. Переважна більшість польських соціалістів, які працювали в Галичині і контактували з І.Франком, були твердо переконані, що самою історією українці приречені асимілюватися (спольщитися). У той же час найвідомішою постаттю серед російських марксистів натоді був Г.В.Плеханов, який, не зважаючи на всі свої заслуги, був (і про це треба прямо говорити) переконаним російським шовіністом, який заперечував саму можливість незалежного існування української нації. Один з російських політичних діячів того часу так згадував про Плеханова: «Будь-які сепаратизми [він] буквально ненавидів. До українофільства він ставився з презирством і вороже. У ньому глибоко жив великоруський унітарист і нівелятор…

До Шевченка і українофілів він ставився звичайно з більшою ненавистю, аніж навіть, наприклад, до Каткова (російський публіцист крайньо-правих поглядів). Тому, на жаль, зустрічаючи на своєму життєвому шляху в переважній більшості саме таких «марксистів-шовіністів», Франко почав переносити частину своєї неприязні до них і на саму марксистську теорію. І все ж, не зважаючи ні на що, Іван Франко після Тараса Шевченка — найбільший український мислитель-революціонер. Симптоматичним є те, що свою першу поетичну збірку «Молодість» (1921) письменник-комуніст Микола Хвильовий розпочинає полум’яним звертанням: О рудні, ваше свято, Вітайте жебрака. Приніс вам слово-злато Яскравого Франка. А насамкінець майже практична порада: якщо сьогодні початкуючий член робітничого страйкому, обмірковуючи план проведення колективної акції протесту, прочитає роман «Борислав сміється», то він знайде там для себе справді багато і нового, і цікавого (навіть в плані суто технічної підготовки до проведення страйку).

А поза тим таке осмислення було б вкрай бажаним та необхідним, і то не лише в сенсі загальнопізнавальному, а й практично-політичному, адже Україна в другій половині XIX ст. (поряд з Ірландією, Польщею, Індією, Китаєм) була однією з тих колоніально-залежних територій, специфіка історичного розвитку яких все більше і більше цікавила основоположників наукового комунізму: на їх прикладі виразніше вияскравлювалися ті конкретно-історичні особливості функціонування капіталізму як загальносвітової економічної системи, які не надто чітко проглядалися в державах «імперіалістичного центру» — Англії, Францїї, Німеччині, США (спираючись на ці розробки класиків марксизму, вже в другій половині XX ст. була обгрунтована т.зв. «концепція залежного розвитку», яка враховувала якісну відмінність «капіталізму ядра» та «капіталізму периферії»).

Advertisements

0 Responses to “Іван Франко і марксизм”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Березень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: