Постколоніальна критика

240px-african_colonialism_1956Стівен Слемон, Гелен Тіффін

„Друга епоха колонізації” — так характеризує Воле Соїнка ставлення західної теоретичної практики до культурних надбань не-західного світу, незважаючи навіть на її найкращі наміри. Було 6 справедливо зауважити, що постколоніальне письмо, під яким розуміємо письмо, заглиблене у культурні реалії тих суспільств, суб’єктивність яких, принаймні почасти, сформувалась, і влада підпорядковувала її європейському колоніалізмові, подає сотні таких тверджень: тверджень, які розкривають матеріальні, часто руйнівні наслідки євро-американських концептуальних поглядів на світ, що їх століттями нав’язували, світ, який водночас є „десь там”, але цілком сприйнятливий для психічного засягу західного пізнання.

Та навіть у головному руслі академічної активности першого світу не є новиною, що „теорія”, особливо різні методи західної „літературної” чи „критичної теорії”, виділяє руйнівну енергію щодо інших форм реєстрації досвіду та інтерпретування художнього вираження. Гейден Байт слушно зауважує у „Тропіках дискурсу”. „Обриси критики нечіткі, її географія неуточнена, і тому її топографія непевна. Немає більш імперіалістичного поля, як ця форма інтелектуальної практики”.

Можливо, найкращий спосіб братися за ці питання — це розпочати з відомого вислову Дерріди: „Нічого не існує поза текстом”, — бо це твердження, яким би не було його походження, стоїть у верхів’ї русла євро-американського постструктуралістичного мислення. „Ніколи не було нічого, окрім письма, — продовжує Дерріда, — ніколи не було нічого, крім доповнень, замінників значень, які могли вийти на поверхню тільки через ланцюжок урізноманітнених посилань, „справжнє” випливання з чогось, що стає додатком тільки тоді, коли набуває значення від сліду або від посилання на доповнення. Якщо щось відкриває значення і мову, то це письмо як зникання природної присутности”. Загальноприйнято, що цей аргумент теоретично не мусить перешкоджати соціальній матеріальності, а отже, і навмисному затиранню справжніх визначальних рис статі, раси, класовости та культурної відмінности у літературній продукції і споживанні. Як пояснює Барбара Джонсон, це справді „вимога беззаперечного переважання одного виду означування над іншим”, а не вимога соціальної свідомости чи визнання влади продукування і поширення літературного значення.

На практиці таке зависання референта у літературному знаці і „криза репрезентації”, яка відбулася після того, спричинили в основних формах англо-американської постструктуралістичної теорії загальний відступ від географії та історії до сфери чистої „текстуальности”, у якій принцип невизначености замовчує можливість соціального чи політичного „значення” для літератури. У цій сфері, як зауважує Кум Кум Санґарі, історія переокреслюється як апарат колажу, а щодо соціальних суперечностей, то вони спрощуються до реторики двозначности та нескінченного відкладання.

Очевидно, така практика читання могла б викликати довіру тільки у домінуючій частині домінуючої культури. Бо, передусім, цей явно аполітичний скрипт для читання функціонує передусім як засіб культурної влади. Під гегемонією англо-американської методології ми тепер читаємо тексти критики і, може, навіть їх пишемо у зворотньому напрямку: від приміток до тексту, і парадоксальним результатом є те, що навіть, якщо теоретично обережне критичне дослідження встановлює своє незалежне обгрунтування, закопуючи тепер уже розвінчану тематику літературного тексту, воно також започатковує дивовижно споріднену мережу семантичного і цитатного послуху головним текстам і головним кодам самої „теорії”. Одним з найіронічніших розвитків того, що починалось як революційний скептицизм, була продукція інституціоналізованої армії безглуздо легковірних читачів — „критиків”, які систематично не допускають світ до того, щоб практикувати те, що Франк Лентрікіа слушно описує як текстуальну форму внутрішньої декорації.

Ще менше очевидними є способи, якими те, що утворює склепіння і вихваляє кризу репрезентації, функціонує у формі технології стримування і контролю на культурному перехресті неоколоніальних відносин. Як вказує Барбара Кристиян, технічна мова постструктуралізму; її графіки, алгебраїчні рівняння, її екзегетична енергія, — часто має хоча б один безпосередній ефект для читачів третього світу, яким латинські словосполучення деконструктивістської термінології нагадують жахи місіонерської освітита її втручання у підлеглу суб’єктивність, а це означає замовчувати їх у їхній роботі як теоретиків.

В іншому векторі постструктуралістична критика „центрального суб’єкта” набула у багатьох критиків функції цілковитого витіснення проекту історично специфічної, закоріненої у культурі критики, внаслідок чого певна потенційно можлива і необхідна робота з проблем колоніальної влади пішла на користь слабкого співвіднесення з певними категоріями справжньої соціальної різниці у західній одержимості з епістемологічним узаконенням. Шкідливим є спосіб, яким постструктуралістичне спростування референта може підкреслювати теоретичне відкидання деяких базових стратегій виживання підлеглих колоніалізованих народів. Крег Таппінг зауважує, і це тема, до якої він повертається у своєму есе до цьогс збірника:

„Незважаючи на те, що теорія відкидає такі абсолютні і логоцентричні категорії, як „істина” чи „значення”, „мета” чи „виправдовування”, — нові літератури народжуються із культур, для яких терміни „авторитет” та „істина” емпірично нагальні у своїх вимогах. Вимоги землі, виживання раси, культурне відродження — усе вимагає зрозуміння і відповідей на самі концепції та структури, які академіки постструктуралізму з’ясовують у мовних іграх, і мало хто з них знає про політичну боротьбу реальних людей поза тими дискурсивними межами”.

Переважає тут, звісно, західна схильність універсалізувати, а також її фундаментальний страх перед культурною відносністю. Бо, незважаючи на те, що інтереси західної теорії не є, як Гомі Бгабга недавно твердив, обов’язковим „результатом таємного визнання керівноїролі Заходу”, не обов’язково „навантажені західним „символічним капіталом”, практична сила теоретичної далекосяжної старанности полягає в асиміляції літературного чи соціального „тексту”, де б він не знаходився, а також серії філософських проблем, культурна та історична специфіка яких у постмодерністській англо-американській культурі рідко допускається, за винятком поодиноких випадків. Постструктуралістична теорія літератури дає постколоніальній критиці важливий механізм для здійснення того, що Бгабга називає „історичною пов’язаністю об’єкта та суб’єкта критики”. Вона змушує нас усвідомити, пише Бгабга:

„Наші політичні посилання та пріоритети — люди, суспільство, класова боротьба, антирасизм, різниця статі, антиімперіалістичні твердження, перспектива чорної (раси) чи третього (світу) — не використовуються у первісному, натуралістичному значенні. Вони не відображають єдиного чи однорідного політичного об’єкта. Вони „мають значення” тоді, коли вбудовуються у дискурси фемінізму, марксизму або кінематографії третього (світу), пріоритетні об’єкти яких; клас, сексуальність чи „нова етнічність” — завжди перебувають у історичній та філософській напруженості або у взаємопов’язаності з іншими об’єктами”.

Важливим є наголошування Бгабги на конструктивній суті усього теоретичного дискурсу, і ця перцепція, яку уможливлює тимчасове припинення референта завдяки структуралізму, відчиняє двері сильній критиці влади в усіх її соціальних виявах. І тому несподіваним є те, що багато цікавих і визнаних дотеперішніх постструктуралістичних досліджень з проблем колоніалізму об’єктом своїх студій обирають не „літературні” тексти колонізованих чи постколоніальних народів, в радше шкідливі, самообманні тексти самої імперської культури.

Цей проект „теоретично” витонченої, антиколоніальної критики плекає зростаючу індустрію західного академічного світі, і його дві основні методології знаходять своє місце під рубрикою „деконструктивізму” та „нового історизму”. Між тими двома формами теоретичної практики існує суттєва різниця (не кажучи вже про суттєву відмінність всередині кожної з них), але їх об’єднує спроба критикувати „імперіалізм означника” аж до, послуговуючись словами Гаятрі Співак, „розкриття співучасти, де воля до пізнання могла 6 творити опозиції”. Деконструктивістська „прив’язаність до теорії” Гомі Бгабги опирається на можливість піддаватися, через „переклад” панівної тенденції постструктуралізму, „суперечливому та амбівалентному просторові формулювання” у дискурсі колоніалізму — двозначність, яка рухається по колу, щоб виявити фундаментальну гібридність в серцевині колоніального бажання, а тим й енергію самовідчуження імперської влади, яка уможливлює стратегічне переміщення самого колоніального дискурсу. І новий історизм С. Грінблята новий тим, що оминає одноголосе припущення історичної когерентности у „старому” історичному твердженні, — прагне віднайти в колоніальних документах присутність підривних досліджень, трансгресії влади, і продемонструвати, що колоніалізм залежить від такої присутности в зоні його влади.

„Постколоніальний” назагал стосується колишніх колонізованих народів третього та четвертого світу, які здобули певний ступінь політичної, але не економічної незалежности від імперії; для деяких критиків це також стосується культури білих переселенців, амбівалентна позиція яких у структурі імперської влади висуває важливу, хоча і досить неоднозначну, основу для дискурсивних запитів централізуючої влади імперіалізму. Поєднання цих двох різних концепцій „постколоніального” творить третю модальність значення: „горизонт сподіваного” для літературної продукції та споживання, де термін „постколоніальний” означає учасовлення специфічної форми дискурсивної опірности колоніальній владі — опірности, що закорінена у досвіді і розпочинається у момент, коли колоніальна культура функціонує на тілі і просторі її інакшости.

Переклад Марії Зубрицької

Advertisements

0 Responses to “Постколоніальна критика”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Березень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: