Самостійна Україна в епоху соціяльної революції

8fa1d2ecdb_1072251Павло Христюк

У рамках дослідження й популяризації історії українського соціалістичного руху Українське товариство історії трудового народу публікує уривок зі статті “Самостійна Україна в епоху соціальної революції” разом з коментарем видатного українського соціаліста і революціонера Павла Христюка, які проливають світло на причини трагічного конфлікту між українськими і російськими соціалістами в роки Громадянської війни.

Обстоювання незалежности УHP було одною з самих головніших причин, які вели українську революційну демократію (навіть наилівіщу її частину) до боротьби з російськими большевиками i Совітською Pociєю. Pociйcькі комуністи пояснювали ці „самостійницькі домагання“ української демократії виключно дрібнобуржуазною психольоґією та націоналізмом чи навіть шовінізмом української демократії. Доля правди в цих закидах московських комуністів єсть, але тільки одна незначна доля. В дійсности до обстоювання постулату незалежности України українську демократію спонукували не тільки вплив загостреного національного почуття чи може несвідоме бажання відстояти через незалежність України інтереси дрібної української буржуазії, але й мотиви глибшого, соціялістичного характеру. Наведемо тут уривок зi стaттi одного укр. с.-д. (в той час коли було написано цю статтю УСДРП була ще єдиною), віміщеній в „Роб. Газеті“ на початку січня 1919 р. (тоб-то в момент загострення відносин з Сов. Pociєю). Можна без помилки сказати, що виложені в цій статті мотиви обстоювання незалежности України поділяли в той час вci українські соціялісти:

„Серед деяких соціялістичних кол, — писала „Роб. Газета“ в зазначеній статті, — до цього часу дуже поширеною була думка, що розвиток світового господарства, втягуючи вci країни в загальний коловорот економічних відносин сприяє об’єднанню малих держав в більші й дужчі i врешті повинен привести до знищення кордонів i обєднання вcix держав в єдиний організм регулюючий хід світового господарства. Це останнє має настати після соціяльної революції і заведення соціялістичного ладу. Але вважалося, що й до соціяльної революції всякі змагання нації до утворення власних національних держав суперечать з нівелюючою, централізуючою і обєднуючою тенденцією економичного розвитку і тому є реакційні…

Життя не виправдало цих поглядів і як в теорії так і в практиці соціялістичного руху довелося признати в національних рухах і змаганнях поневолених націй до утворення власних держав, і революційність, і поступовість і відсут-ність перешкод до економичного розвитку. Що до останнього, то можна сказати, що економичний централізм зовсім не обовязково повинен іти поруч з централізмом політичним, і всі твердження про розрив ,єдиного цілого‘ економичного організму через сепарацію політичну — ніяких економичних підстав не мають, а прикривають лише певні політичні змагання. Бо і справді: відокремлення політичне, скажемо, України від Росії, зовсім не означає поривання економичних звязків, коли такі єсть, бо економичні інтереси не рахуються з політичним кордоном. Але правдивим є той факт, що відокремлення політичне України і самостійна економічна політика її дозволяють їй увільнитись з під економичного визиску її московськими центрами, який міг істнувати завдяки певній політиці насильства. І революція в Росії і Австрії показала, що як тільки прес централістичного панування над окраїнами стає слабшим, так зразу виявляються розбіжні сили, і великі держави кольоси
розпадаються, а визволені народи спішать до створення власних держав і до увільнення їх од економичного впливу бувших центрів. Треба признати, що для бувших центрів, які істнували паразітарно на кошт увільнених країн, такий розпад і сепарація дуже тяжкі, але для тих країн, які виділяються, він несе лише увільнення. Так, скажемо, Україна нічого не втратила від відокремлення від Росії, але Росія втратила від цього багато, бо вона вте-ряла те, що можяа було визискувати, а економичне зруйнування Петрограду наочно свідчить про те, що бувша його економична міць підтримувалась штучно коштом визиску бувших окраїн.

Переходячи тепер до періоду соціальної революції, в полосу якої ми зараз вступаємо, треба сказати, що повалення буржуазії, яко кляси визискувачів, ще-не означає знищення визиску взагалі. В даному разі пролєтаріят, який стає до влади на місце буржуазії, не може, одмовитись від тієї економичної спадщини, яку лишила йому буржуазія і по інерції продовжує її політитику визиску. Правда, визиск в даному разі має характер не класовий, а територіяльний.

Що до України, то боротьба Совітської Московщини проти її самостійности — і самостійности перш за все в економичному змислі, а не в політичному — виявлає увесь імперіялістичний характер її з боку Московщини. Тоді як Україна не зазіхає ні на які цінности Московщини і всіма силами старається встановити з нею добрі відносини, не поступаючись одначе своєю незалежністю, Московщина в той час йде на Україну за хлібом, вугіллям і цукром, за які не бажає нічого платити. Отже навіть соціялістична революція в Росії і на Україні не знищує економичного визиску однієї країни другою, коли та країна, яка визискується, не забезпечить собі повної політичної незалежности, а разом з тим і самостійности економичної політики. Не говорячи про національні інтереси українського народу, але й його економичні інтереси вимагають незалежности України. А поскільки соціялістична революція повинна знищити всякого роду гніт і визиск, то.здійснення цього можливе лише при повній незалежности Української Республики. Лише договорним шляхом між двома республиками, без нав’язування однією своєї волі другій, можна вийти на шлях мирного їх співжиття і уникнути визиску.

Без сумніву, що соціялістичний лад, коли врешті буде встановлений в Европі, знищить кордони між окремими державами, знищить і сами держави, як апарати для визиску і на їх місце поставить орґани, які будуть реґулювати народньо-господарче життя. Але до встановлення справжнього соціялістичного ладу навіть при успіхові сучасної соціяльної революції пройдуть може цілі десятиліття на протязі яких мають бути розвязані всі ті, прокляті‘ питання, які залишив нам буржуазно-капіталістичний лад і має перебудуватись на новий лад все суспільне життя. І до того часу Україна без усякого сумніву повинна бути самостійною й незалежною народньою і соціялістичною Республикою. Лише повна незалежність Української Республики допоможе їй розвязати всі свої проблеми соціяльного і національного життя і розірвати ті пута економичного визиску, які закладені на неї з Півночи, яка до того ж і зараз не може одмовитись од використання цих пут. Отже вступаючи в епоху соціяльної революції, високо підносимо своє гасло: Хай живе незалежна Українська Соціялістична Республика!“ („Робітнича Газета“, орган Центр. Комітету УСДРП, № 430, 7 січня 1919 р., стаття: „Самостійна Україна в епоху соціяльної революції“).

Друкується за виданням: Павло Христюк. Замітки і матеріали до історії української революції 1917–1920 рр., 3–4. ─ Відень, 1921–1922; Нью-Йорк, 1969.

Онлайн-джерело: http://www.livasprava.in.ua

Advertisements

0 Responses to “Самостійна Україна в епоху соціяльної революції”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    Бер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: