Silver Apples

Poмaн Πiщąлoɞ

Історія нью-йоркського дуету Silver Apples — це історія новаторського гурту, який, здавалося б, мав усі перспективи стати культовим, впливовим, але таким з певних причин не став. А новаторство дуету полягало в тому, що він був першим в історії поп-музики гуртом з двох музикантів — синтезаторника та барабанщика, що грали дилетантську електронну музику на саморобному синтезаторі та барабанах.

Все починалось десь у 1967, як цілком традиційний рок-квінтет Random Concept, який поряд з власним репертуаром виконував і популярні на той часи пісні Doors і Rolling Stones. Не така вже погана справа, вона одначе не влаштовувала вокаліста гурту Сімеона Кокса – він не бажав ставати манекеном Джима Моррісона і прагнув втягнути своїх колег у більш експериментальну творчу авантюру. Сам він був не з Нью-Йорку, а з Нового Орлеану, і до того, як почати грати у ритм-н-блюз-гурті, вже встиг позайматися малярством, повештатися з аванґардними поетами та познайомитися з композитором-аматором Гелом Роджерсом. Гел писав електронну музику, використовуючи для цього радіоприймачі, маґнітофон і осцилятор часів Другої світової війни, придбаний у комісійному магазині. Осцилятор був великий і видавав на гора різноманітне гудіння. Гел називав його «Хрещений батько». Саме цим генератором звуку Сімеон і мав плани збагатити інструментарій свого гурту. Композитор був не проти, і після невеличкої модернізації (доведення кількости осциляторів до трьох) на одному концерті машина опинилася на сцені, включеною в комбік.

Поява на сцені велетенської бандури вбила всіх, і в першу чергу учасників Random Concept. За кілька місяців всі вони, за виключенням барабанщика Дена Тейлора, покинули гурт. Кажуть, останній — басист — пішов з гурту прямо на сцені, залишивши новонароджений дует догравати концерт без нього.

А двоє не засмучувалися.

Усвідомивши після низки виступів обмежені звукові можливости «Хрещеного батька», Сімеон вбудував у машину додаткових дев’ять осциляторів. Клавіятура на машині була відсутня. Заміняли її ряди перемикачів, які залежно від положення дозволяли добувати з машини різні звуки. Для зручности всі вони позначалися різними кольорами. Барабанщик якось жартома назвав інструмент «Сімеон», і ця назва прижилася. Проте, назвати цей генератор звуку музичним інструментом можна було умовно — на ньому не можна було брати акорди і зіграти «нормальну» мелодію, але він дозволяв змінювати висоту тону та тембр безпосередньо під час гри. Це був квазімузичний інструмент, аналоговий і примітивний. Це був квазісинтезатор. Працював він ненадійно, і його блоки могли вийти з ладу просто посередині пісні. Або він міг вдарити струмом. Таке трапилось одного разу, коли під час концерту струм викликав у Сімеона конвульсії, які публіка, що нічого не підозрювала, прийняла за частину сценічного шоу.

Новий гурт отримав нову назву. Слова «сріблясті яблука» взяли з вірша ірляндського поета Вільяма Батлера Йітса «Блукаючий серпень» (1897).

Майже рік гурт репетирував і виступав у невеличких клубах Мангетену, а їхній самопризначений менеджер Беррі Брайнт (колишній страховий актуарій, що почув Silver Apples на якомусь концерті та став їхнім фанатом) намагався організувати гурту контракт із звукозаписуючою компанією. Оскільки дует не мав навіть демо-записів (на які просто не було грошей), а громіздкий «Сімеон» було неможливо транспортувати, представників компаній запрошували просто до репетиційної бази. Після ознайомлення з музикою Silver Apples всі вони бігом покидали кімнату, міцно затуливши вуха – для них це було занадто.

Нарешті Беррі знайшов фірму, що погодилася записати їх та видати платівку. Нею була мікроскопічна Kapp, яка ледь трималася на плаву, але дехто в ній мав сподівання, що Silver Apples допоможуть врятувати її від банкрутства, і тому з дуетом уклали контракт.

Записувалися на 4-доріжечний маґнітофон у студії Kapp (невеличкій кімнаті), більшу частину якої зайняв синтезатор, без продюсера. Продюсер відмовився працювати з Silver Apples, пославшись на несподівану хворобу, а насправді побоюючись, що співпраця з таким чудернацьким колективом покладе край його продюсерській кар’єрі. Він обмежився тим, що у дистанційному режимі давав поради, як і що роботи, але ручки крутити музиканти мали самі.

Платівка “Silver Apples” вийшла у травні 1968 року. На обкладинці красувалися два сріблястих яблука. Ні назви гурту, ні назви альбому на лицевому боці конверту не було. Зате на зворотному боці тексти всіх пісень було вписано в контури яблук з лицевого боку. Всі пісні були зіграні на синтезаторі та барабанах. У всіх них Сімеон співає під машинне гудіння та барабанний гуркіт. ”Program” була єдиною інструментальною п’єсою; в ній синтезаторно-барабанний потік переривався звуками з радіоприймача. Виконання цієї п’єси на концерті музиканти, зазвичай, перетворювали на перфоменс: слухачів просили назвати їхні улюблені радіостанції, на які й налаштовувалися під час виконання радіоприймачі, яких для цього застосовувалося три штуки.

Після виходу альбому дует дав у різних містах США багато концертів на підтримку платівки. Реакція на виступи була різна. У Цинциннаті після концерту якісь п’яні слухачі на пікапі переслідували музикантів, улюлюкаючи та вигукуючи образи по типу „ваша музика — лайно”. В Сан-Франциско люди залюбки слухали Silver Apples, коли ті грали на підтримку свого першого альбому біля магазинів грамплатівок та на відкритих парковках. У Нью-Йорку публіка ставилася до музики Сімеона та Дена також доброзичливо, і концерти були єдиним джерелом існування для музикантів – хоча продажі першої платівки були не такими вже й поганими, гонорари музикантам Kapp не платила. За спогадами Сімеона, час від часу вони взагалі не мали ніяких грошей, і мусили ходити їсти до… гастроному: поки один стежив за продавцями, инший швидко набивав рота всім, що припадало під руку, аби вгамувати голод. Гроші для поїздок по країні здобував Брайнт, який позичав їх у друзів, знайомих та взагалі у всіх, хто піддавався на його благання та бачення недалекого блискучого майбутнього гурту.

Попри хронічну відсутність грошей, в якийсь час здалося, що дует здобув неабияку відомість — мер Нью-Йорка навіть вирішив, що Silver Apples є «звуком Нью-Йорк» («великого яблука»), і обрав їх зіграти у Центральному парку під великим телевізором, по якому йшла пряма трансляція висадки американських космонавтів на Місяці, одначе справи у Kapp були кепські. Через скрутне фінансове становище фірма продовжувала не платити музикантам авторські гонорари за першу платівку, а альбом ”Contact” вийшов тільки тому, що підписаний між музикантами та фірмою контракт передбачав випуск другої платівки незважаючи на результати продаж першої (запис, до речі, проводився вже не у напіваматорських умовах Kapp, а на базі Decca у Сан-Франциско та Apostolic Studios у Нью-Йорку). Невдовзі після виходу другого альбому Kapp збанкрутіла, залишивши музикантів без рекламної та дистрибуційної підтримки. Так і залишився не виданим третій альбом, матеріял для якого був записаний на останні гроші, що зміг наскребти менеджер. Історія закінчилася тим, що одні з його кредиторів просто конфіскували синтезатор та барабани гурту, як забезпечення повернення ним боргу. Але той не мав для цього жодної можливости — загальний його борг різним особам на кінець 1969 складав 35.000 дол. США. Останній концерт гурту під назвою Silver Apples відбувся улітку 1970: Сімеон зіграв одноразовий концерт у супроводі чотирьох инших музикантів, серед яких Дена вже не було.

На своїх перших двох платівках Silver Apples звучать, як психоделічний гаражний гурт: справні барабани, примітивні мелодії, проспівані невиразним голосом під гудіння, фон та свист осциляторної машини. Схоже навіть не на студійний запис, а на демо ґаражного гурту. Якихось 13th Floor Elevators. Проте ця відмінність — відсутність у гурті звичайного рок-інструментарію — не дозволяє зачислити їх до сонму зараз вже нікому за виключенням музикознавців та колекціонерів невідомих гуртів. Хоча, крім барабанів і синтезатору, при записі застосовувалися ще випадкові акустичні інструменти (сопілка, банджо), якщо вам почується десь електрогітара, бас чи електроорган, знайте: вам вони тільки чуються — насправді їх там немає. Попри всю уривчастість та недоведеність пісень можна розчути, що Silver Apples грали не просто сирий «космічний рок», але раніше за багатьох инших почали створювати поп-пісні з немузичних звуків (гудіння, брязкотіння, дзвону, фону).

Перша платівка Silver Apples пробула у топ-100 журналу Billboard шість тижнів — досягнення неймовірне для инших аутсайдерів того часу Velvet Underground, Stooges, Captain Beefheart. Чому ж тоді на відміну від них Silver Apples не стали культовим гуртом, а пішли у невідомість практично одразу ж після свого розпаду? Напевно, попри своє новаторство, їм бракувало так часто присутнього у поп-музикантів-піонерів якогось неврозу, патології чи збочення в музиці, текстах, поведінці. Вони були занадто позитивними, прагнули добре звучати, вели себе пристойно. Схоже на те, що вони не мали ніяких амбіцій протиставити себе гіппі-мейнстріму, підкреслити свою відмінність. Навпаки, вони, як могли, намагалися вписатися у музичну тусовку «квітчастих» і великих звукозаписуючих  фірм (себто, останнє за них намагався зробити їхній менеджер), а у тих було повно своїх героїв і антигероїв, з харизмою яких тягатися Silver Apples не годилось. Якщо залишити поезію і музику осторонь, то скажімо, Джим Моррісон пиячив як чорт, Джимі Гендрікс спалював на сцені гітари, Grateful Dead укурювалися маріхуаною самі та укурювали всіх і ще грали для всіх звуковий супровід для подорожі всередину себе. А чим могли зачепити слухачів Silver Apples? Застосовуючи цілком аванґардний підхід до музики, вони не змогли його вдало підкреслити, якщо не через одяг чи поведінку, то, принаймні, через назви та тексти пісень — тільки дві з їхніх ранніх пісень (”Oscillations”, “Program”) натякають на якісь футуризм, решта ж грається з романтичними пейзажами (“Velvet Cave”, ”Misty Mountain”), фентезі (“Dancing Gods”) і — обов’язковою — любовною лірикою  (“You And I”, “Gypsy Love”, “I Have Known Love”). На сцені вони вели себе як старанні аматори, що роблять свою справу і все. Нічого скандального на сцені чи поза нею вони так і не зробили чи то через брак фантазії, чи то радше через брак бажання це робити. Їхньою єдиною провокацією був сам факт гурту з двох людей, один з яких грав на квазімузичному інструменті, але цього виявилося замало для того, щоб перетворитися на леґенду.

25 років – миттєвість для вічности, але для популярної музики 25 років — сама вічність. Silver Apples залишалися невідомими цілу вічність. Після 1970 ні Сімеон Кокс, ні Ден Тейлор музикою не займалися, і мабуть вже забула про Silver Apples. Аж ось у 1994 німецький лейбл TRC у піратський спосіб перевидав їхні перші платівки, а в 1996 англійський лейбл Enraptured випустив ”A Tribute To The Silver Apples” (з вісьмома виконавцями), і раптом виявилося, що гурт відомий серед новоявлених американських пост- та дроун-рокерів. Сімеон відіграв на фестивалі Террасток (Провіденс, Род-Айленд), а також видав кілька компакт-дисків з архівним і новим матеріялом. Видав він їх на власному лейблі Whirlybird — ні великі, ні незалежні лейбли не цікавляться таким. Осциляторний поп повернувся, нехай і без гучного резонансу.

Дискоґрафія:

Silver Apples
LP, KAPP, 1968
CD, WHIRLYBIRD, 1997

Oscillations / Misty Mountain
SP, KAPP, 1968

Contact
LP, KAPP, 1969
CD, WHIRLYBIRD, 1997

You And I / I Have Known Love
SP, KAPP, 1969

Silver Apples
CD, TRC, 1994
Піратське перевидання на одному компакт-диску двох перших альбомів Silver Apples.

Fractal Flow / Lovefingers
SP, ENRAPTURED, 1996

Silver Apples
CD, MCA, 1997
Перевидання на одному компакт-диску двох перших альбомів Silver Apples.

Beacon
CD, WHIRLYBIRD, 1997

The Garden
CD, WHIRLYBIRD, 1998

Decatur
CD, WHIRLYBIRD, 1998

Beacon Remixed
CD, WHIRLYBIRD, 1998

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — №4, 2004.