Випадкова фотографія

suicide-no-compromiseΡoмąн Пíıцąлoв

Рецензія на кн.: David Nobakht. Suicide: No Compromise
London: SAF Publishing, 2005. 224 стор.

Моє знайомство – назвемо це так – з Suicide почалось задовго до того, як я їх почув. Десь 10-15 років тому я побачив їх на фотографії: двоє, схожих радше на бомжів, ніж на музикантів, чоловіків: один стоїть, обпершись на брудну стіну, другий лежить на картонці, згорнувшись „калачиком”. Це була єдина фотографія дуету, яку я бачив. Десь поряд із нею мала бути згадка про них, щось там, мабуть, було написано. Мабуть, там було написано, хто вони і що вони грають. Одначе я нічого не запам’ятав крім того, що вони були піонерами панку і звалися Suicide.

Згодом з пам’яті зникли деталі знімку. Я забув, де вони були – біля смітникових контейнерів чи біля під’їзду багатоповерхівки, була це вулиця чи двір. Пам’яталося лише, що це Suicide, що їх двоє – один стоїть, а другий лежить. Пізніше ця фотографія, яку – як і згадку про сам дует – я більше ніде не зустрічав, почала здаватися мені сном. Або вигадкою. Я вигадав її! Дійсно, де я міг бачити її в 1990-і? Тоді ж не було Інтернету. Не було прогресивної української музпреси (бгу-бгу-бгу! похлопайте мене по спині!). Я не мав змоги передплачувати якийсь там New Musical Express чи Option. Не читав книжок про панк-рок. Не бачив і не мав їхніх записів. Звідки мені було взяти ті записи? Якщо я і зміг би дістати щось, то скоріше за все це була б не перша касетна копія їхнього другого альбому, який, можливо, просто б розчарував мене. (Про концерти закордонних музикантів в Україні скромно помовчимо). Фотографія примарилась мені.

Відкривши “Suicide: No Compromise” посередині, я побачив, що це був не сон і не вигадка. Ось це фото: „каланча” Рев у величезних темних окулярах стоїть поряд з розламаними дерев’яними палетами, а справа від нього вдягнений у все чорне Віґа відпочиває на картонній підстилці. Смітниковий антураж. Чорно-біле фото. Точніше чорно-сіре, бо білого на ньому… Білим міг би бути картон, якби він не був сірим.

Взагалі ілюстрацій у цій книжці небагато – близько десятка, включно з фотографіями партитур та концертних флаєрів. Невже Suicide призначено й в подальшому залишатися напіввідомими? Хай там як, але беруся назвати цю книжку унікальною, оскільки вона є першою спробою розповісти історію Елана Віґи та Мартіна Рева від самого початку. Неймовірно, але факт: синтезаторний гурт, який існує тридцять п’ять років, і без якого, можливо, ніколи б не виникли такі різні жанри як індастріел, синті-поп і техно, спромігся не „засвітитися” у більшості книжок про панк і взагалі музику 1970-х, не кажучи вже про „всеохоплюючі історії рок-музики”. Чому?

Мабуть тому, що їх важко вписати в якийсь один напрямок, визначити їх як таких, що належать до певної сцени. Хто вони? Художники? (На питання, ким він себе вважає – музикантом чи художником, Віґа відповідає, що художником, а концерти Suicide – це своєрідні музичні скульптури.) Панки? (У 1972 році вони заявляли свої концерти як „панк-меси”.) Рок-музиканти? (Їхню музику часто називають синтезаторним рокабіллі. Але як рок-гурт може бути без барабанщика? А барабанщик у Suicide так ніколи і не з’явився. А ритм з’явився лише з появою в 1975 році ритм-машинки. Перші чотири роки це були тільки вокал і синтезатор, а весь ритм, який у музиці чувся, був народжений з фідбеку.) Імпровізатори? (На концертах пісні у порівнянні із студійними варіантами подовжуються в часі в два-три рази. Вони перейменовуються, виконуються під різні ритмічні рисунки і з різними текстами. Багато номерів з тих, що виконуються на концертах, ніколи не записувалися в студії.)

На довершення до всієї цієї невизначеності Suicide демонструють неспроможність (або небажання?) регулярно працювати в студії та видавати музику так, як це заведено в музичній промисловості. З 1971 року – року, коли вони вперше виступили наживо – вони спромоглися видати аж п’ять альбомів!

Наскільки послідовно Suicide уникають перетворення в звичайний рок-н-рол-бенд, настільки ж послідовно Suicide уникає комерційний успіх. Точніше в їхньому випадку він набуває якихось збочених форм: найбільше грошей від продажу платівок дует заробив не від продажу одного зі своїх альбомів, а від продажу звукової доріжки до фільму „Ворон” (The Crow, 1994), до якої увійшла їхня пісня ”Ghost Rider”, але знову ж таки не в їхньому виконанні, а у виконанні Генрі Роллінса.

Безпосереднє сприйняття їхньої музики слухачами теж специфічне: вплив Suicide на себе визнавали і називали їх „най-най-най” учасники Sigue Sigue Sputnik, Bad Seeds, Sonic Youth, REM, Primal Scream, Stereolab, Spacemen 3, LCD Soundsystem, ARE Weapons, і при цьому типовою реакцією публіки на їхні виступи до середини 1980-х було: „Що за херня?!?” Тільки останні п’ять років дует досяг певної відомості, і визнаватися у любові до його музики ледь не стало загальним місцем.

Про все це і про багато чого іншого можна тепер дізнатися від самих музикантів, їхніх продюсерів, друзів, прихильників. 200 сторінок інтерв’ю, які охоплюють період від дитячих років до останніх робіт (2003 року).

Хоча на обкладинці зазначено ім’я Дейвида Нобехта, ця книжка відсотків на дев’яносто складається з інтерв’ю, а автор лише час від часу з’являється, щоб перекинути місток від реплік одного опитуваного до іншого. Нобехт не є професійним журналістом чи письменником (за фахом він художник-графік), і це до певної міри відчувається: то кілька разів повторює одне й те саме (трохи іншими словами), то взагалі вставляє коментарі, які нічого не додають до вже сказаного опитуваними. Зрештою і опитувані часто як мантру повторюють одне й те саме „Suicide – один з найкращих (варіанти: найважливіших, найкрутіших, найінноваційніших) поп-гуртів всіх часів”. Не бачу особливого сенсу в таких інтерв’ю. Те, що Елан Віґа та Мартін Рев незвичайні, взагалі-то, зрозуміло (чого б тоді видавати про них окрему книжку?). Але чим?

Прочитавши книжку, я зрозумів, що мене не дуже цікавить розпечена атмосфера на концертах, протистояння з аудиторією, тусня й подібні речі, обговоренню яких в книжці відведено багато місця. Я думаю, що тепер, коли перевидані всі старі платівки Suicide і з’явилося чимало концертних записів, час переосмислити значення їхньої музики. Цікаво, але з уваги всіх вислизає те, що герої їхніх пісень (Ghost Rider, Cheree, Frankie Teardrop, Jukebox Baby) – це фактично герої коміксів. Але коміксів, які Suicide змогли витягнути до рівня справжніх трагедій. Ніхто досі не розглянув Suicide як виконавців народних пісень з майбутнього, виконавців міні-епосів про героїв майбутніх світових міст, що Suicide – це ф’ючер-фолк. Як і в народній музиці, їхні пісні часто не мають ані початку, ані кінця. Вони приходять, якийсь час висять у повітрі (звукові скульптури) і йдуть. Нью-йоркський дует називають передвісниками нової музики так, ніби вони всього лише перехідна ланка, гумус для вирощування квітів майбутнього. Хоча вони є цілком самодостатніми і спроможними існувати поза історичними контекстами. Можливо, ми ще побачимо розповідь про них з цієї точки зору. Добре, що в цій книжці наведено чимало подробиць життя музикантів і розповідей про народження музики, технічних подробиць роботи в студії та на сцені – вони можуть стати в пригоді. Схоже, що для Suicide в цьому відношенні все ще попереду.

З одного боку, я щиро заздрю Нобехту, бо йому пощастило познайомитися з Suicide через музику – перший їхній альбом, придбаний у магазині бувших у користуванні звуконосіїв. З іншого, а що з того, якщо до музики мене привела не випадкова платівка, а випадкова фотографія?

Джерело: «Аутсайдер» (Київ). — №7, 2007.

Advertisements

0 Responses to “Випадкова фотографія”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    Бер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: