Роман Тиса
Питання стоїть так: як співвіднести міжнародну ситуацію й розстановку сил всередині країни? Не підлягає перегляду установка на міжнародну (інтернаціональну) перспективу розвитку. Разом з тим не слід випускати з виду те, що вихідним пунктом такого розвитку є рівень національний. Перемога чи поразка пролєтаріяту в боротьбі за владу — все залежатиме радше від внутрішньодержавних чинників (які завжди постають перед нами як своєрідні та неповторні в кожній країні), ніж від міжнародної ситуації. І це тим більше вірно для мирного часу, ніж для воєнного. І справа тут зовсім не в націоналізмі чи намаганні замкнути революцію в кордонах однієї держави. Саме поняття інтернаціоналізму слід звільнити від туманної ідеолоґії, що перетворює його на порожню фразу, виправдання бездіяльности. Справа революції безкінечно відкладається на потім. Поняття інтернаціоналізму слід наповнити конкретним політичним змістом, який би був достатньо реалістичним, аби заохочувати до дії в конкретній історичній ситуації. Намагання переплигнути національний рівень веде до пасивности, коли ніхто не наважується зробити перший крок, оскільки боїться опинитися в ізоляції. Всі чекають на всіх; всі чекають, коли розпочнеться загальний рух, але ніхто не рухається, і рух так ніколи й не розпочинається. Всі говорять про інтернаціоналізм, але реально не діють ані на міжнародному, ані на національному рівні.
Хто винен? і Що робити? – одвічні питання нашого руху…
Не нашого, а сусідньої країни. «Наш» «рух» переймається иншим питаниям: «Шо нам делать з націоналімом?»
No borders! Хватит границ! Геть кордони!
Угу. Pour la révolution prolétarienne sans frontières.