Закордонні кореспонденти

Антоніо Ґрамші

Зошит 7, §‹101›. Журналістика. Закордонні кореспонденти. Див. іншою нотатку з цього приводу під рубрикою «Типи періодичних видань». У ній ішлося про іноземних дописувачів італійських видань. Робота «закордонного кореспондента» щоденної газети трохи відрізняється, хоча деякі спостереження того запису вірні і для цієї роботи. Водночас, не слід розуміти закордонного кореспондента як просто репортера чи передавача щоденних новин телеґрафом чи по телефону, себто як додаток до телеґрафних агентств. Ссьогодні досконалий тип закордонного кореспондента представляє собою партійний публіцист, політичний оглядач, який спостерігає за основними політичними віяннями іноземної країни та коментує їх, прагне стати «спеціялістом» у справах цієї конкретної країни (саме тому великі ґазети мають «кореспондентські бюро» в різних країнах, а керівником бюро є «політичний письменник», директор бюро). Кореспондент повинен бути здатним протягом визначеного часу написати книгу про країну, до якої його відроджено на постійній основі, вичерпну працю про всі основні сторони її національного та міжнародного життя. (Зовсім інша історія — кореспондент взагалі, що їде до якоїсь країни з метою надсилати відомості про важливі поточні події, що вони відбуваються в ній у даний час).

Критерії навчання та підготовки кореспондента: 1) Оцінювати події в історичній перспективі країни, в якій він працює, а не лише своєї рідної країни. Це означає, що ситуація в певній країні має розглядатися з огляду на досягнення та втрати для цієї країни, а не порівнюватися механістично із ситуацією в инших країнах на той самий момент. Порівняння однієї держави з иншою важливе, оскільки вимірює відносну позицію кожної з них: насправді країна може розвиватися, але якщо в инших розвиток був швидшим, або якщо вони відставали, відносна позиція змінюється, і змінюється міжнародний вплив цієї країни. Ми би по-иншому оцінювали Анґлію сьогоднішню, як би зважали на її передвоєнний стан у порівнянні з Німеччиною, ми би дійшли инших висновків; вибір точки відліку для порівняння є дуже важливим. 2) Партії в кожній країні є не тільки міжнародними але й національними за характером: анґлійський лібералізм відрізняється від французького чи німецького, хоча між ними чимало й спільного тощо. 3) Чи є конфлікт молодого покоління із старшим відображенням звичайного протистояння між молодими та старими, чи старші покоління володіють культурною монополією, яка стала штучною та шкідливою? Чи відповідають партії рівню нових проблєм, чи вони застаріли і ми переживаємо кризу? І т.д.

Проте найбільша й найпоширеніша помилка полягає у неспроможності вирватися за межі власної культурної оболонки та звичці прикладати до инших країн непідходяще мірило, сліпоті до відмінностей там, де на перший погляд все те саме, і невмінні роздивитися схожості там, де все має вигляд чогось зовсім інакшого.

1930-1931 р.

Переклад з італійської: «Вперед»

Джерело: Antonio Gramsci. Quaderni del carceri. Torino: Giulio Einaudi editore, 1975. — Quaderno 7 (VII), §‹101›. —  Pp. 927-928.