Мова, мови, здоровий глузд

Антоніо Ґрамші

Зошит 10 II, §‹44›. Вступ до вивчення філософії. Мовлення, мови, здоровий глузд. З’ясувавши, що філософія є концепцією світу, а філософська дія означає не [лише] «індивідуальну» розробку систематичних концепцій, але також — і перш за все — культурну боротьбу за перетворення народного «способу мислення» та поширення філософських нововведень, що виявляться «історично правильними» тією мірою, якою вони стануть конкретно, себто історично та соціяльно всезагальними, на перший плян нашої роботи слід висунути питання мови та мов у «технічному» розумінні. Треба переглянути публікації щодо праґматистів.[1] Див. «Твори» Дж.Вайлаті[2] (Флоренція, 1911), серед яких нарис «Мова як перепона знищення ілюзорних конфліктів».

У випадку з праґматистами, так само як взагалі стосовно будь-якої иншої спроби орґанічної систематизації філософії, не зовсім зрозуміло, чи це стосується системи в цілому чи тільки її суттєвого ядра. Здається, можна сказати, що концепція мови, що її дотримувався Вайлаті та инші праґматисти, є неприйнятною, разом з тим я думаю, що вони відчували дійсні потреби  та «описали» їх біль-менш точно, навіть якщо їм не вдалося до кінця вірно поставити питання та дати на них відповіді. Здається, можна сказати, що «мова» — це в принципі узагальнююча назва, яка не передбачає істнування чогось «єдиного» ні в часі, ні в просторі. Мова означає також культуру та філософію (навіть якщо лише на рівні здорового глузду), а відтак, факт «мови» в дійсності є множиною фактів, більш-менш органічно зв’язаних і скоординованих; у крайньому випадку можна говорити про те, що будь-яка істота, що розмовляє, має свою власну мову, себто свій власний спосіб мислення та відчуття.  Культура на різних рівнях об’єднує більше або менше число індивідуумів, які тією чи иншою мірою розуміють спосіб вираження один одного тощо. Саме ці суспільно-історичні різновиди та відмінності відображаються у спільній мові та створюють ті «перепони» та «джерела помилок», що ними й переймались праґматисти.